В моей молодости, в семидесятые годы, цифровые технологии передачи информации находились в активной разработке. Для людей возможность иметь персональный компьютер была ещё фантастикой. В то время я работала на Одесском Главпочтамте и училась в Одесском институте связи на заочном отделении, а также каждую третью ночь охраняла объекты Одесской Телестудии. Я очень быстро подружилась со всеми работниками Одесской радиорелейной станции. Они приняли меня как свою будущую коллегу. И разрешали сидеть рядом за пультом управления с оператором, наблюдавшим за качеством передаваемой картинки на мониторах по направлениям на все районы Одесской области. Иногда некоторые операторы, желающие покурить на свежем воздухе, оставляли меня одну подежурить за пультом и даже доверяли восстановить качество телепередачи, если на каком из мониторов начнутся помехи и пропадет картинка. Показ программ телевидения оканчивался в полночь. После этого можно было посмотреть иностранный фильм, который операторы транслировали только между собой.
Однажды вечером, после окончания основных программ, оператор мне сказал: «Сейчас будет проведен необычный сеанс личной связи. Парень из Тбилиси пригласил в студию любимую девушку, они будут разговаривать и ВИДЕТЬ друг друга». Из телестудии последовал телефонный звонок о готовности принять сигнал, и на всех мониторах появилась красивая девушка.
Она прихорашивалась – пышно начесывала белоснежные волосы и припудривала загоревший носик. Девушка не знала, что её образ уже выведен на мониторы. Оператор в студии, направлял на нее объектив, двигая тяжелую тележку, как в фильме «Москва слезам не верит», а она без умолку разговаривала и все спрашивала: «Вы не знаете, кто это меня вызвал? Может это Реваз или Зураб? Нет, скорее всего Гоги! А вдруг Леон?». Нам стало понятно, какая профессия у этой девушки, если только в Тбилиси у неё несколько мужчин. Начался сеанс связи, девушка расплылась в улыбке и сладким голосочком говорила, как она соскучилась, просила приезжать скорей. И парень верил, что он единственный в её сердце. Он клялся ей в любви и обещал ускорить их встречу. Но их любовные объяснения не занимали меня. Самое ГЛАВНОЕ, что я своими глазами видела ЧУДО - девушка и парень, находящиеся на огромном расстоянии разговаривали и ВИДЕЛИ друг друга, как будто они были рядом! Однако чтобы пообщаться таким образом, необходимо было оплатить большую сумму денег за аренду телевизионного канала. Поэтому такая связь не приобрела массовый характер, она была всего лишь «генеральной репетицией» далекого будущего, который мы сейчас называем СКАЙП.
Возможно, правительственная секретная связь и использовала этот вид связи, но простым гражданам она была недоступна.
Сегодня скайп так прочно вошел в обиход, что некоторые уже не мыслят жизни без него. Люди придумали такую шутку: «На свой День рождения бабушка в Одессе пообщалась со всеми родственниками, живущими во многих странах. Потом восхищенно сказала: «Какое чудо техники, все побывали у меня в гостях и кормить никого не надо!». Я не хочу делать выводы: скайп это хорошо или плохо? СКАЙП это совершившийся факт и каждый может воспользоваться этим видом связи. Но и у него есть недостаток, при отсутствии электроэнергии связь НЕВОЗМОЖНА.
Но есть ОДИН, Который всегда с нами на связи, в какое время мы бы не обратились к Нему.
«Воззови ко Мне - и Я отвечу тебе, покажу тебе великое и недоступное, чего ты не знаешь». (Иерем. гл.33 ст.3)
И эта связь - драгоценней всего, однажды установленная она не прекратиться не в сем веке ни в Вечности! Поспеши и ты друг подключиться к прямой линии Бога!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
бабушкина авоська-2/сказки/ - irina kramarenko - Да! - согласился Бог, - и ты можешь быть всем этим или любой другой частью особенного, какой пожелаешь в любой момент. Это и есть то, что означает быть Светом.
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.