У чому полягає правдива любов? Як її відрізнити від того, що є неправдою та фальшем? Усе так помішане, що ми не знаємо як нам чинити правильно. Нас турбується питання що таке щастя і чому воно полягає. Якщо ми говоримо про любов, то у чому власне вона виражається.
Апостол Павло ставить дуже просту планку, коли надає прикмети любові. Довготерпелива. Лагідна. Не заздрить. Не чваниться. Не надимається. Не бешкетує. Не шукає свого. Не поривається до гніву. Не задумує зла. Радіє правдою. Не тішиться кривдою. Все зносить. В усе вірить. Усього надіється. Все перетерпить.
Якщо не розбирати останні надто теологічні терміни, які зовсім не можливо використати в житті, але лише звернутися до легких, то ми усе нічого не можемо вдіяти.
Як можна усього надіятися? Ось я полюбив дівчину, а вона мене не любить, то що мені все життя чекати на неї? Якщо все так погано, то як це все перетерпіти? В мене не вистачає сили для того, щоб все знести. Як можна в усе вірити? Що це взагалі за така порада?
Якщо ми скажемо, що Апостол Павло говорить про Божу чесноту, що це є дар від Бога, то тоді звичайно все стає зрозумілим. Ми не можемо цього виконати і нам залишається лише молитися і просити цього дару в Нього. Коли ми це розуміємо, в нашу душу сходить спокій. Ми вже не відчуваємо тягот життя. Ми бачимо себе в правді: малими, простими, немічними.
Але питання стоїть набагато складніше. Що нам робити? Невже лише молитися? Нічого більше? А я ось стільки років молюся, а нічого не відбувається.
Існує багато різних книг, які намагаються пояснити чому Бог не чує наші молитви. У будь-якому разі питання стоїть набагато складніше. Що робити якщо Бог не чує наших молитов? Змиритися і просити далі чи щось змінити.
Якщо ми виходимо з того, що любов це лише Божий дар, то тоді звичайно нам нічого, окрім молитов не залишається. Але якщо Бог закликає нас до співпраці, то нам не лише треба молитися. Людина покликана до дії, навіть якщо ця дія — молитва.
Ми не можемо лише чогось очікувати, сподіватися. Ми маємо щось робити.
Так що робити для того, щоб Бог прийшов до нас? Що робити для того, щоб полюбити?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Архимандрит Даниил (Сарычев) - Девятова Светлана 8 сентября 2006 года в 22 часа 45 минут мирно отошел ко Господу старец Даниил, старейший насельник московского Донского монастыря архимандрит Даниил (Сарычев).
В конце апреля 2006 года мне посчастливилось встретиться с архимандритом Даниилом. (К старцу Даниилу уже почти никого не пускали, после болезни он был очень слаб.) К весне 2006 года книга о православных старцах уже была сдана в московское издательство «Артос-Медиа», мы приступили к работе над второй частью о православных старицах. Рассказывая о схимонахине Любови, мы планировали упомянуть и о том, что блаженная старица Любовь в 1995 году встречалась с архимандритом Даниилом, хотелось немного рассказать и самом старце Данииле. Отцу Дмитрию Шпанько удалось договориться о встрече, но в самый последний момент встречу отменили, но дозвониться до меня и сообщить об этом не смогли, поэтому 30 апреля я приехала в монастырь (заранее), но в назначенный час никого не встретила. Я долго молилась у раки Святителя Тихона, и уверена, что именно по молитвам святого, спустя 2 часа попала в келью старца Даниила, где, по милости Божией, удостоилась получить благословение великого старца, и разделить праздничную трапезу с ним и его духовными чадами.
Нужно признаться, что за три дня до этого, во время обострения язвенной болезни, я не могла вообще принимать пишу, укрепляла себя лишь святой водой, просфорой, да монастырскими сухариками. Старец Даниил благословил есть вместе со всеми, по послушанию съела всё и исцелилась. (В тот день вечером я ждала очередного приступа боли, но всё прошло, на утро я могла уже кушать всё спокойно.) Слава Богу, за всё!
Вечером 21 сентября 2006 года, когда очерк о старце Данииле был в основном готов, внезапно наступило полное изнеможение - долго молилась лёжа, когда силы начали возвращаться, встала, подошла к шкафу с иконами и ощутила благоухание. Благоухала в правом нижнем углу бумажная икона Донской Божией Матери, купленная примерно в конце1991- начале 1992 года в Донском монастыре. (На обратной стороне иконы было написано –«400 лет основания Свято-Донского Ставропигиального монастыря (1591-1991г.г.)». Эта бумажная икона и Курская-Коренная икона Божией Матери «Знамение» (которую мне удалось в своё время приложить к чудотворной иконе), чудом уцелели во время пожара в 1995 году, когда от зажжённой свечи сгорели у меня дома на полке даже иконы приклеенные к деревянной основе. Взглянув на обратную сторону иконы, я вспомнила, как пятнадцать лет назад впервые пришла в Донской монастырь и подошла, как и все верующие, находящиеся около храма, к старцу Даниилу, который только что вышел из храма (в это время многие верующие устремились к нему и стали просить благословения). Благодарю Господа, что удостоилась встретиться со старцем Данилом вновь весной 2006 года.
